історія

Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України – одна з найстаріших наукових установ хімічного профілю, заснованих в Українській академії наук, потужний осередок хімічної науки в Україні. Історія його створення бере початок від 1918 р., коли перший президент Української Академії наук академік В.І. Вернадський заснував у Києві Хімічну лабораторію, як науковий заклад у складі Фізико-математичного відділення УАН. З 1920 по 1931 р. керівником Хімічної лабораторії та створеної у 1922 р. науково-дослідної кафедри хімії Київського політехнічного інституту був академік В.О. Плотников. У 1929 р. на базі кафедри організовано Науково-дослідний інститут хімії Народного комісаріату освіти. У 1931 р. його об’єднано з Хімічною лабораторією і закріплено у складі Академії наук як Інститут хімії АН УРСР. Під час війни і евакуації його було об’єднано з Інститутом органічної хімії, а у 1945 р. після повернення до Києва - розділено на Інститут органічної хімії та Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР. У 1993 р. Інституту присвоєно ім’я В.І. Вернадського.

Постанова Президії НАН України № 305 від 13.10.2021 «Про відзначення 90-річчя від дня заснування Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України»

.pdf файл

Співробітники Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРС. Лабораторія хімії неводних розчинів (1932 рік) Зліва направо: І.А. Шека (аспірант), Б.Ф. Шапіро (ст.лаборант), І.М. Подорван (аспірант), В.О. Плотніков (академік, директор Інституту), З.А. Янкелевич (Шека)(аспірант), Е.Я. Горенбейн (аспірант),
С.Й. Якубсон (науковий співробітник)

В Інституті сформувались всесвітньо відомі наукові школи з фізичної хімії та електрохімії іонних розплавів і неводних розчинів (В.О. Плотников, Я.А. Фіалков, В.О. Ізбеков, Ю.К. Делімарський, О.В. Городиський, С.В. Волков, В.І. Шаповал, О.Г. Зарубицький, В.Д. Присяжний, А.О. Омельчук), колоїдної хімії (А.В. Думанський, Ф.Д. Овчаренко, О.Д. Куриленко, Ю.І. Тарасевич), аналітичної хімії (А.К. Бабко, М.С. Полуектов, А.Т. Пилипенко, В.А. Назаренко), хімії комплексних сполук (К.Б. Яцимирський, І.А. Шека, С.В. Волков, В.І. Пехньо), хімії та технології води (Л.А. Кульський), хімії твердого тіла (А.Г. Білоус, В.П. Чалий)

Група провідних співробітників Інституту Сидять: І.А. Шека, М.С. Фортунов, З.А. Шека, О.К. Кудра, А.В. Думанський – директор, Л.А. Кульский, С.Й. Якубсон, В.Г. Каденська. Стоять: В.П. Чалий, М.М. Граціанський, А.К. Бабко, Ю.К. Делімарський, Е.М. Натансон, О.А. Шокол.

Співробітники лабораторії Сидят: З.А. Шека, С.Й. Якубсон, Н.К. Давиденко, Є.Ю. Крисс, О.І. Шор, А. Баранова. Стоят: Аксельруд, Музика, Дербарандикер, Хаймович,
З.А. Фокина, Спиваковський, Кузьменко, Єрмоленко, В.Б. Черноренко, Шаргородський.

Інститут став засновником перспективних наукових напрямів і кількох академічних установ: Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського (1968), Фізико-хімічного інституту ім. О.В. Богатського (1977), Інституту сорбції та проблем ендоекології (1991), Міжвідомчого відділення електрохімічної енергетики (1993).

Наукові здобутки Інституту базуються на розкритті фундаментальних законів хімічних і електрохімічних трансформацій речовин й спрямовані на розв'язання актуальних для життєдіяльності держави хіміко-технологічних завдань. Так, серед глобальних наукових проблем, над вирішенням яких працював В.І. Вернадський у створеній Хімічній лабораторії, було встановлення закономірностей генезису мінералів, з'ясування ролі живих організмів у кругообігу хімічних елементів земної кори. Цими роботами започатковано основи біогеохімії, уявлень про біосферу та ноосферу. В Інституті даний напрям отримав якісно новий розвиток у біонеорганічній та біокоординаційній хімії (роботи наукових шкіл академіків АН УРСР К.Б. Яцимирського, Ф.Д. Овчаренка, О.В. Богатського, проф. Н.А. Костроміної та ін.). Такі наукові напрямки як хімія сполук кремнію й глинозему, кристалографія, хімія рідкісних елементів також засновані академіком В.І. Вернадським.

Одним із найважливіших напрямків роботи Інституту ще з 20-х років є дослідження в галузі фізичної хімії та електрохімії водних, неводних і розплавлених електролітів. Розвинені В.О. Плотніковим теорії електрохімічних процесів у неводних розчинах та уявлення про механізми електропровідності сумішей неелектролітів стали класичними, а зроблене в 1931 р. припущення про наявність “мікронейтрону” на 3 роки випередило гіпотезу Фермі про нейтрино. Роботи школи В.О. Плотнікова (Я.А. Фіалков, В.О. Ізбеков, Ю.К. Делімарський, О.К. Кудра) з проблем виділення цирконію, берилію, алюмінію та інших металів із неводних та розплавлених електролітів заклали підґрунтя порошкової металургії, що ввійшла до провідних галузей промисловості України у повоєнні роки.

Зареєстроване в 1975 р. відкриття явища переносу металу з катоду на анод при електролізі іонних розплавів, авторами якого є Ю.К. Делімарський, О.Г. Зарубицький та В.Г. Буднік, послужило основою для нової галузі промисловості - піроелектрометалургії важких металів. Ю.К. Делімарський та О.Г. Зарубицький запропонували нові концепції активаційної та змішаної поляризації електроду та методи розрахунку дифузійних процесів в електрохімії.

Серед наукових здобутків цього циклу робіт слід відзначити встановлення електрохімічних рядів потенціалів металів у різних розплавах, що стало основою полярографії розплавлених солей (Ю.К. Делімарський), введення поняття граничної перенапруги (О.В. Городиський). встановлення іон-радикального механізму провідності ряду молекулярних розплавів (С.В. Волков), доведення кислотно - лужного механізму утворення електроактивних часток в розплавах і лімітуючої ролі цього механізму в стаціонарних і нестаціонарних електродних процесах (В.І. Шаповал), відкриття ефекту Єсіна - Маркова і створення теорії електропровідності систем розплавлених солей (Б.Ф. Марков).

Важливими досягненнями в галузі прикладної електрохімії є розробки технологій отримання особливо чистих металів і металоїдів реакційним електролізом із введенням депресантів; багатостадійний електроліз з рідкими біполярними електродами (Л.Х. Козін), електрохімічний синтез карбідів, боридів, силіцидів тугоплавких металів у розплавлених солях (В.І. Шаповал), використання псевдозріджених електродів для вилучення слідів кольорових і благородних металів в гідроелектрометалургії та гальванотехніці (М.О. Шваб, К.О. Каздобін), створення електрохімічних перетворювачів енергії, літієвих акумуляторів з органічними електролітами, безметального акумулятора (О.В. Городиський, Г.Я. Колбасов, О.Т. Васько).

Дослідження будови рідких електропровідних та неелектролітних систем, започатковане роботами А.К. Бабко, сформувалося в окремий науковий напрям - фізичну хімію координаційних сполук. Ці роботи були надзвичайно актуальними для багатьох галузей промисловості країни, що сприяло розробці загальної теорії гомогенних рівноваг (К.Б. Яцимирський, І.А. Шека), розвитку високотемпературної хімії іонних, молекулярних розплавів та газових систем (С.В. Волков, Б.Ф.Марков, В.Д. Присяжний).

Науковцями Інституту здійснено ряд розробок і оригінальних технологічних рішень, які мають світовий пріоритет та широке практичне використання. Так, у 1931 році з метою інтенсифікації процесів виплавки чавуну і сталі Інститутом вперше в СРСР запропоновано кисневе дуття (М.І. Мозговий, М.С. Фортунатов), що згодом отримало міжнародне визнання. У 1940 році в Інституті створено відповідну технологію і отримано перший в СРСР кілограм індію (Я.А. Фіалков, А.Т. Ніжнік, В.А. Циммергакл). В 1937-1967 рр. вперше виконано розробки з хімічного очищення промислових і стічних вод та консервації питної води (Л.А. Кульський).

В 1940 р. за державним замовленням розпочато систематичні дослідження в галузі аналітичної хімії та розроблено основи фізико-хімічного аналізу розчинів, створено нові каталітичні, хемілюмінесцентні, колориметричні методи аналізу, що одержали світове визнання (А.К. Бабко). Надалі в роботах школи К.Б. Яцимирського розроблено нові високочутливі методи дослідження координаційних сполук, встановлено зв'язок між спектральними характеристиками і будовою комплексів. Знайдено основні кінетичні закономірності швидкоплинних реакцій рідкісноземельних елементів з полідентатними лігандами та коливальних окисно-відновних реакцій, які каталізуються сполуками перехідних металів.

У 1947-1967 рр. в Інституті виконано значний обсяг робіт, спрямованих на вивчення ліофільності та електрохімічних властивостей дисперсних систем, що заклало основи відомої наукової школи в галузі колоїдної хімії (А.В. Думанський, Ф.Д. Овчаренко, О.Д. Куриленко).

Починаючи з 60-х років в Інституті розширено роботи в галузі неорганічної хімії, пов'язані із синтезом й дослідженням нових функціональних неорганічних матеріалів (В.П. Чалий, Я.Г. Горощенко, Н.А. Костроміна), розробкою прогресивних технологій переробки алюмінійвмісної сировини (В.С. Сажин), створенням сорбційних матеріалів та технологій (В.В. Стрелко, В.М. Бєляков).

До 1990 року на базі Інституту діяла Наукова рада АН СРСР (голова Ю.К. Делімарський), яка координувала всі дослідження Радянського Союзу з проблем фізичної хімії іонних розплавів і твердих електролітів.

Наразі Інститут є основним науковим центром фундаментальних і прикладних досліджень у галузі фізико-неорганічної хімії, гетерогенної координаційної хімії, хімії твердого тіла, електрохімії та фізичної хімії розплавлених, рідких, твердих електролітних й електродних систем, методів вилучення металів і сполук із різної сировини. На базі Інституту працюють наукові ради НАН України з проблем “Неорганічна хімія” та “Електрохімія”, які координують дослідження в Україні за цими напрямами.

На даний час ІЗНХ ім. В.І. Вернадського НАН України здійснює та координує в Україні фундаментальні та прикладні дослідження у галузі неорганічної хімії та електрохімії.

Наукові роботи інституту виконуються у восьми відділах, обговорюються на секторах та семінарах з неорганічної, фізичної хімії та електрохімії.

Проблеми фізико-неорганічної та фізичної хімії опрацьовуються за такими основними напрямками як хімія координаційних сполук; високотемпературна хімія іонних, молекулярних розплавів, газових, плазмових середовищ; синтез нових неорганічних матеріалів із заданими властивостями; розробка основ ресурсозберігаючих технологій переробки мінеральної та техногенної сировини. В цих напрямках працюють відділи: фізико-неорганічної хімії (член-кореспондент НАН України В.М. Огенко), комплексних сполук (академік НАН України В.І. Пехньо), хімії твердого тіла (академік НАН України А.Г. Білоус), гетерофазного синтезу неорганічних сполук та матеріалів (дхн О.К. Трунова), хімічного та інформаційного аналізу (дхн К.Д. Першина).

Проблеми електрохімії опрацьовують відділи електрохімії та технології неорганічних матеріалів (член-кореспондент НАН України А.О. Омельчук), фотоелектрохімії та нематеріальних систем (член-кореспондент НАН України Г.Я. Колбасов), електрохімічного матеріалознавства і електрокаталізу (дхн, професор В.С. Кублановський).

Науковцями Інституту опубліковано 126 монографій, які видані в Україні та за кордоном, понад 6200 статей, одержано понад 1450 авторських свідоцтв та патентів на винаходи, причому окремі розробки запатентовано в країнах СНД, Болгарії, США, Німеччині, Канаді, Франції, Великій Британії, Швеції, Фінляндії, Бразилії, ПАР. Починаючи з 1964 р. вийшло друком 25 тематичних збірників за основними науковими напрямами Інституту. В рамках проблемних рад НАН України проведено понад 70 наукових конференцій, з'їздів, сесій, у тому числі 15 міжнародного рівня, за участю відомих закордонних вчених. Щорічно проводяться наукові конференції молодих вчених Інституту.

З 1925 року видається “Український хімічний журнал”, створений шляхом об'єднання “Українського хімічного журналу” та наукового журналу “Записки Інституту хімії” ВУАН, що з 1934 р. базується в Інституті. Головними редакторами журналу були академік УАН К.А. Красуцький, професор І.А. Валяшко, академіки АН УРСР В.О. Плотніков, А.В. Думанський, Є.А. Шилов, А.К. Бабко, Ю.К. Делімарський, О.В. Городиський, С.В.Волков, в данний час головний редактор журналу - академік В.І. Пехньо. Починаючи з 1967 до 1994 року журнал у повному обсязі перевидавався англійською мовою у видавництві “Alerton Press” (Нью-Йорк, США).

Зараз в Інституті працюють 145 співробітників, серед яких 96 науковців, у тому числі два академіки і три члени-кореспонденти НАН України, 15 докторів наук, 56 кандидатів наук, навчаються 15 аспірантів.

Інститут плідно співпрацює з багатьма вітчизняними та зарубіжними університетами, академічними установами, іншими науковими центрами та виробничими об'єднаннями. До пріоритетних напрямів співробітництва, зокрема, в рамках міжнародної наукової кооперації, входять: синтез, дослідження нових координаційних сполук та функціональних нанокомпозитів; розробка ресурсозберігаючих технологій для ефективної переробки металовмісних природних і техногенних речовин; розробка способів керування електрофізичними й фотоелектрохімічними параметрами композитних неорганічних і елементоорганічних систем тощо.

Основна практична мета наукових розробок Інституту - на базі фундаментальних досліджень в галузі фізико-неорганічної хімії та електрохімії, вивчення властивостей нових сполук та матеріалів - створення високоефективних, екологічно безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих “раціональних” технологій із включенням у виробничий процес вторинної сировини, зменшенням техногенного впливу на довкілля, як це заповів “хрещений батько” Інституту геніальний мислитель Володимир Іванович Вернадський.

Постановою Президії НАН України від 11.02.2015 № 23 затверджено основні напрями наукової діяльності Інституту:
− нові наукоємні функціональні неорганічні речовини, матеріали, покриття;
− електрохімія розплавлених, рідких, твердих електролітних і електродних систем;
− гетерогенна координаційна хімія;
− екологічний та «економічний» кругообіг металовмісних речовин.

Відповідно до цих напрямів науковці Інституту працюють над розкриттям фундаментальних законів фізичних, хімічних та електрохімічних перетворень речовини з метою створення нових функціональних матеріалів із заданими властивостями для забезпечення потреб різних галузей сучасної науки і техніки.

В рамках цільової наукової програми Відділення хімії НАН України “Фундаментальні дослідження за пріоритетними напрямами хімії” на 2017-2021 рр. Інститут виконує наукову роботу «Нові неорганічні сполуки та високоефективні функціональні матеріали (фізико-хімічні основи конструювання, гетерогенно-, гетерофазний синтез, структура, властивості)». Тематика роботи фактично узагальнює науковий напрям, який Інститут представляє у Відділенні хімії, й повністю відповідає затвердженим постановою Президії НАН України від 20.12.2013 № 179 основним напрямам фундаментальних досліджень у галузі хімічних наук, а саме: 2.1.1. Розвиток хімічних знань про речовини та процеси; 2.1.2. Нанохімія; 2.1.3. Хімічна екологія; 2.1.4. Біологічно активні речовини та матеріали; 2.1.5. Нові високоефективні процеси і матеріали.

За роки діяльності Інституту дослідження учених відзначено багатьма державними та іменними преміями, медалями та нагородами, зокрема, Державною премією СРСР (1979 р.), Премією Ради Міністрів СРСР (1989 р.), Державними преміями УРСР у галузі науки і техніки (1969, 1986, 1988 рр.), Державними преміями України в галузі науки і техніки (1969, 1986, 1988, 1992, 1995, 2008, 2010 рр.), Преміями ім. Л.В. Писаржевського АН УРСР (1969, 1972, 1983, 1986, 1988, 2008 2010 рр.), Премією ім. Л.А. Чугаєва АН СРСР (1976 р.), Премією ім. О.І. Бродського НАН України (2001 р.), Премією ім. Спаку Румунської АН (1975 р.), Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню (2004 р.), Орденами княгині Ольги III ступеня (2003, 2004 р.), Орденом Дружби РФ (2006 р.), Орденом Честі Грузії (2006 р.), званнями “Заслужений діяч науки і техніки України”, “Заслужений хімік”, та ін.

Академік НАН України директор Інституту С.В. Волков відкриває урочистості з приводу присвоєння Інституту імені першого президента академії наук України академіка В.І. Вернадського, засновник хімічної лабораторії в Україні

Президент Національної академії наук України, академік Б.Є. Патон, академік НАН України К.Б. Яцимірський, академік НАН України, директор Інституту С.В. Волков, Член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту з наукових робот
В.І. Пехньо, на урочистостях з нагоди відкриття погруддя першому президентові академії наук України, академіку, засновнику хімічної лабораторії в Україні в подальшому Інституту хімії в честь присвоєння Інституту імені В.І. Вернадського

директор Інституту В.І. Пехньо та професор, доктор хімічних наук В.С. Кублановський - учасники 7-ї міжнародної конференції «космічні технології сьогодення і майбутнє» м. Дніпро, КБ Південне, 2019р.

У 1970 році Інститут удостоєно Почесної грамоти Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, у 1981 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, у 2004 р. - Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України.

Наукові здобутки Інституту відзначені орденом Трудового Червоного Прапора (1981), 6 Державними преміями в галузі науки і техніки УРСР та України (1969, 1986, 1988, 1992, 1995, 2018).

Науково-дослідницька стратегія Інституту базується на з’ясуванні фундаментальних закономірностей хімічних та електрохімічних трансформацій речовини і зорієнтована на розв'язання актуальних для інноваційного розвитку держави й профільних для Інституту хіміко-технологічних задач.

Так, відповідно до потреб різних галузей промисловості, в Інституті вперше у світі запропоновано кисневе дуття для виплавки висоякісної сталі (1931), одержано перший кілограм вітчизняного індію (1940), у 60-і роки закладено основи піроелектромета-лургійних процесів отримання високочистих металів у сольових розтопах (Pb, Bi, Sn, Sb, In, Be, Ti тощо). Створені технологічні процеси не мають аналогів у світовій практиці кольорової металургії, в масштабах галузі освоєні промисловими підприємствами країн колишнього СРСР. Співробітниками інституту вперше було синтезовано вуглецеві нанотрубки у розплавах (1964), розроблено й впроваджено у галузі кольорової металургії низку технологій одержання особливо чистих металів і металоїдів (1975-1990) та методи твердофазного синтезу неорганічних матеріалів.

Серед фундаментальних наукових здобутків Інституту, які стали підгрунтям класичних теорій фізичної хімії та електрохімії, слід відзначити такі:

• концепція електролітичної дисоціації речовин з урахуванням міжмолекулярних, йон-молекулярних та іон-іонних взаємодій (В.О. Плотников, М.А. Рабинович. Укр. Хем. Журн. – 1928 – Т. 3. – C. 237). (Врахування цих взаємодій обумовило вдосконалення теорії Дебая-Гюккеля (1923 р.);
• передбачення існування нейтрино (В.А. Плотников. Зап. Ін-ту хем., 1936. т. ІІІ, в. 4: «Моя гіпотеза привела до висновку, що при внутріатомних реакціях відбувається виділення нейтральних часток» (Пізніші роботи різних дослідників ствердили виділення нейтрино).
• ефект Єсіна-Маркова  аномально високий ефект зміщення потенціалу нульового заряду електроду при збільшенні концентрації специфічно адсорбованих йонів  всесвітнє визнання на міжнародній конференції з електрохімії у Канаді – Д. Грем ), започаткував розвиток теорії дискретного розподілу заряду у подвійному електродному шарі;
• явище переносу металу з катоду на анод при електролізі розплавів (Ю.К. Делімарський  диплом на наукове відкриття № 155 від 27.12.1975 з пріоритетом від 27 грудня 1960 р.)  започатковано піроелектрометалургію кольорових металів;
• вольтамперометрія розплавленних електролітів на твердих і рідких електродах, теоретичні засади електрохімічної кінетики в розплавах (Ю.К. Делімарський, О.В. Городиський, В.І. Шаповал);
• концепція граничної перенапруги в електрохімічних системах (О.В. Городиський);
• теорія електродного рафінування металів (Ю.К. Делімарський, О.Г. Зарубицький);
• теорія кислотно-основного механізму утворення електроактивних часток у розплавах, як визначального фактору кінетики електродних процесів (В.І. Шаповал);
• теорія багатоелектронних електродних реакцій (В.І. Шаповал, О.О. Андрійко, Х.Б. Кушхов, О.Г. Циклаурі, В.В. Соловйов);
• основи теорії імпедансної електродної спектроскопії (О.В. Городиський, Е.В.Панов);
• високотемпературна електронна спектроскопія розплавлених солей (С.В. Волков, В.Д. Присяжний).

Важливими досягненнями в галузі прикладної електрохімії, що донині не втратили технічну актуальність, є методи катодно-анодного та тонкошарового рафінування кольорових металів, рафінування з рідкими й пористими біполярними електродами; електросинтез карбідів, боридів, силіцидів тугоплавких металів у розплавлених солях; використання псевдозріджених електродів для вилучення кольорових і благородних металів з розчинів природного та техногенного походження, процеси фінішної обробки металевих поверхонь (електрохімічне полірування, фрезерування, видалення кольорів мінливості та нанесення декоративних і захисних гальванопокриттів, вилучення радіонуклідів тощо); створення електрохімічних перетворювачів енергії, літієвих та безметальних акумуляторів, суперконденсаторів.

Серед глобальних наукових проблем, над вирішенням яких працював академік В.І. Вернадський у заснованій Хімічній лабораторії, ключовим було встановлення закономірностей генезису мінералів, з’ясування ролі живих організмів у кругообігу хімічних елементів земної кори. Цими роботами започатковано основи біогеохімії, уявлень про біосферу та ноосферу. В Інституті даний напрям отримав якісно новий розвиток у біонеорганічній та координаційній хімії, методах кристалографічного аналізу, у хімії сполук кремнію, рідкісноземельних елементів, складних твердофазних оксидних структур, у хімії іонних, молекулярних розплавів і газових систем. Сучасні методи досліджень дозволяють простежувати зміни властивостей речовини у нанометровому масштабі, надають можливості керувати локальними взаємодіями молекулярних кластерів, навіть окремих молекул, атомів, йонів, радикалів. Це відкриває нові шляхи моделювання, конструювання, збирання наноструктурних матеріалів і пристроїв на їх основі, привертає увагу й творчу зацікавленість молодих вчених.

До 1990 року Інститут був базовою організацією Наукової ради АН СРСР з фізичної хімії йонних розплавів і твердих електролітів (під головуванням академіка Ю.К. Делімарського), двох Наукових рад АН УРСР: з кінетики і термодинаміки електродних процесів (голова – академік О.В. Городиський), з неорганічної хімії (голова І.А. Шека). Ради координували роботу багатьох наукових центрів країни й республіки. Тепер ці функції виконують наукові ради НАН України з проблем «Неорганічна хімія» і «Електрохімія», які здійснюють координацію профільних досліджень академічних установ, хімічних факультетів і кафедр університетів України. До складу Наукових рад входять близько 80 провідних науковців України, у тому числі 4 академіки, 9 членів-кореспондентів НАН України, 76 професорів і докторів наук. Наукові ради сприяють Відділенню хімії у визначенні пріоритетних напрямів фахових досліджень, надають експертні оцінки запланованих і поданих на конкурси фундаментальних науково-дослідних робіт у відповідних галузях.

Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної Академії наук України - найстаріша в Україні академічна хімічна установа, один з найбільших центрів хімічної науки. З ряду актуальних фундаментальних та прикладних проблем сучасної фізико- неорганічної хімії та електрохімії, розроблених в Інституті, він відомий не тільки в нашій країні, а й за кордоном.

Академік АН УРСР В.О. Плотніков очолював Інститут до 1941 р. Під час війни в евакуації у м. Уфі об'єднаним Інститутом хімії тимчасово керували академіки АН УРСР В.П. Яворський (1941-1942 рр.) та А.І. Кіпріанов (1942-1945 рр.).

У повоєнні роки Інститом керували академіки АН УРСР А.В. Думанський (1946-1960 рр.), Ю.К. Делімарський (1960-1973 рр.), О.В. Городиський (1973-1992 рр.).

З 1992 року і до останніх днів свого життя (9 березня 2016 р.) Інститут очолював академік НАН України С.В. Волков.

За роки існування Інститут сформувався як видатний науково-дослідний центр країни, став засновником багатьох нових наукових напрямів, родоначальником п'яти хімічних установ. Так, у 1939 р. на базі сектору органічної хімії Інституту було організовано Інститут органічної хімії АН УРСР (директор академік АН УРСР В.П. Яворський). У 1968 р. на основі секторів хімії води Інституту (академік АН УРСР Л.А. Кульський) і колоїдної хімії (академік АН УРСР Ф.Д. Овчаренко) створено Інститут колоїдної хімії та хімії води АН УРСР.

У 1977 р. на базі лабораторій та дослідного заводу Інституту в м. Одесі було утворено Фізико-хімічний інститут АН УРСР, який очолив академік АН УРСР А.В. Богатський, а в 1991 р. на основі Відділення сорбційних процесів був створений Інститут сорбції і проблем ендоекології НАН України. В 1994 р. відділення хімії іонних розплавів було реорганізовано у Міжвідомче відділення електрохімічної енергетики НАН України.